Її маленькі спортивні кроки стали для Черкас великим баскетбольним проривом.

Вона не злякалася стати першопрохідцем та взятися за відродження дівочої гри. Наполеглевість, цілеспрямованість та любов до баскетболу тренерки Олени Фатнєвої стали цінним доповненням баскетбольної родини «Черкаських Мавп». Нині її дівоча команда «Венето-Черкаси-06» – серед непереможних команд юнацького чемпіонату. А юні черкаські гравчині – серед баскетбольної еліти країни. Про амбіції, труднощі та ціну перших перемог тренерки-першопрохідця – у викладі далі.

– Перші досягнення команди з моменту дебюту:
«Головне досягнення – це єдність та спільне бажання перемагати. Добре, що проходять систематичні тренування і в дівчат є бажання їх відвідувати. Ходять, працюють. Самовіддача – це головне. Адже без їхнього бажання ніяк. Умови в нас є, створене все для того, щоб вони працювали». 

– Про боротьбу за вихід у плей-оф:
«Зараз підішли до наступного року і саме цікаве починається. Ми серед команд, що вийшли у ТОП-12. Кожна гра – це буде суцільна боротьба. І це показали навіть останні ігри. Ми їх виграли з рахунком великим, але все не так просто, як здається. Багато помилок, втрат. Якщо реалізація кидків більш менш, то дуже багато промахів і втрат в іншому».

– Про прогрес гравців:
«Ті лідери, які мали зіграти, зіграли, звісно. Але потрібно щоб всі підтягувалися до їхнього рівня і всі прагнули, щоб ними грали, щоб вони не боялися і забивали свої м’ячі. Це зараз стає на перший план. Тому що три-чотири людини в команді –  недостатньо. Треба, щоб їх було десять готових грати кожну гру з важким суперником».

– Становлення колективу:
«Дуже був важкий перший рік, коли ми звикали один до одного. Це був жахливо тяжкий рік. Зараз вже третій рік ми разом, нас об’єднує баскетбол, любов до нього. У роздягальні може бути все що завгодно. Але, коли вони виходять на майданчик, виходять на тренування, беруть м’яча – тут вже нас об’єднує одна ціль. Ми незламні. Звісно, є проблеми, не без цього, але ми вже одна велика родина. Як «Країна Баскетболія».

– Про тренерську роботу:
«Ви знаєте, у цій роботі, тренерській, найбільш захоплююче – це бачити, як дівчатка ростуть у тебе на очах. Які вони приходять, як рухаються, як вони бояться. А потім поступово стають впевненішими. Це приносить дуже велике задоволення. Звісно, ростуть та змінюються, хочеться щоб вони змінювалися лише в хороший бік. Щоб лише хороші якості в них розвивалися. Вони у мене молодці, я їх всіх люблю. Для мене вони – всі мої діти. До кожної намагаєшся знайти підхід. Така робота – цікава, складна, але, одночасно, приносить велике задоволення».

– Про раціон дівчат:
«Із кожним роком треба підходити до цього питання все більш професійно. До того, як ми готуємося, режиму дня, харчування, відпочинку і так далі. Але зараз вони в такому віці, коли витрачають дуже багато енергії. Воно не встигає в них накопичитися щось зайве. Для мене більш важливо, щоб вони фізично більше рухалися, підтримували форму свою. Харчування, звісно, з часом стане на перший план. Баскетбол дуже рухлива гра, яка потребує серйозних затрат енергії. Тому поки харчування для нас не проблема».

– Проблемні місця команди:
«Проблема фізика, проблема грати чотири чверті на високих швидкостях. Це проблема для багатьох, справді. Ми до цього йдемо, поступово підвищуємо рівень фізичної витривалості, готовності. Це потрібно. І під час свят ми теж будемо над цим працювати».

– Про енергозатратність роботи:
«Ви знаєте, бувають моменти, коли сильно томишся і думаєш навіщо тобі все це потрібно. У мене є ще паралельна робота, яка забирає дуже багато сил і терпіння. Якщо б займатися лише однією, то, думаю, у мене вистачило б сил на все. А так, як я ще й викладачка, то в мене подекуди бракує сил так сконцентруватися саме на цьому. Це проблема. Але я не звикла відступати. Якщо я щось починаю, то доводжу до кінця».

– Ціль:
«Ціль – довести дівчаток до кінця, щоб їх лишилося стільки ж, скільки зараз. Якщо додадуться – буду лише рада. Мені хочеться ще більше і більше дівчаток, щоб всі в цій «каші» варилися. Я не кину і доведу до кінця, бо тут і дитина моя грає. Для мене важливо, щоб вона разом із іншими дівчатками йшла і зростала в цій команді, ставала кращою. Тому не кину. Скільки в мене сил, стільки і буду цим займатися».

– Про розвиток дівочого баскетболу у Черкасах:
«Дуже мало тренерів. Для дівчаток лише два тренери – це дуже мало. Немає системи підготовки дівчаток. Якщо  лише два тренери на таке місто, то це практично нічого. Це не відродження, це поки лише підтримка дівочого баскетболу. А щоб повноцінно його відродити, треба значно більше тренерів. Тоді можна казати, що відродилося. А якщо один першопроходець і він пройшов, а за ним ніхто не взяв, то це нічого. Потрібна система, у нас це можна робити. Дівчата перспективні. Не така конкуренція велика, не так багато команд. Якщо приділили б більше часу та сил на системний відбір та підготовку, я думаю, що в нас є всі умови. Немає лише тренерів, які хотіли б займатися цією складною роботою. Людей немає готових віддаватися. У цьому проблема, а дітей можна знайти. Так, можливо не таких зіркових. Але ми шукаємо таланти. Звісно, з талантами легше, навколо них будувати команду. Якщо були б люди, які хотіли б займатися дитячим баскетболом, саме жіночим, тоді все пішло б у нашому великому місті».

– Завдання на 2019-ий рік:
«Ціль – налаштовуватися та грати кожну гру. Отримувати досвід та задоволення від гри, досягати поставленого результату. На кожен матч задача перемогти. Якщо ж не перемогти, то хоча б у боротьбі за кожен м’яч здобувати досвід. Ми будемо боротися. Як в нас це вийде – це інша розмова. Але в нас є з ким боротися, люди є, є бажання – а це саме головне. Прийде результат. Ставимо задачу – війти у фінал, однозначно. Минулоріч ми були шостими, тому не нижче шостого місця. Хочеться вище, але як вийде, це гра».

– Про роботу і сімейне життя:
«Для того, щоб все поєднувати, треба знати один такий секрет: треба родичів також зацікавити грою у баскетбол. Мій чоловік ставився до баскетболу дуже скептично, потім, коли стала грати донька, ми цим заразилися. Він тепер їздить зі мною на змагання, вболіває за них, переглядає відео. Точно так вся наша родина приходить і вболіває за дівчат. Всі батьки, а вони в нас чудові, їм величезне дякую. Всі дружні, активні і такі ж закохані в баскетбол, як і їхні діти. У нас дуже дружна родина, тому ми всі заражені цією грою у баскетбол. Рухом та енергією, що дає ця гра. Ми всі ходимо на ігри Суперліги, намагаємося дивитися, вболівати. Тому баскетбол нас  єднає, ми живемо разом із баскетболом. А сімейне життя проходить у цьому всьому».